Досить часто, використовуючи МСФЗ, українські головбухи скаржаться на велику кількість положень, які вимагають застосування професійних суджень. Відсутність конкретних, чітко встановлених нормативних параметрів, необхідних для прийняття облікових рішень, нерідко розглядається як серйозний недолік стандартів, "орієнтованих на принципи".
Більшість фахівців вважають, що оптимізувати облік за таких обставин можна шляхом встановлення у положеннях про облікову політику компанії конкретних показників, вартісних меж і порогів. Це суттєво полегшує роботу головбуха, рятує його від потенційних обвинувачень у зловживаннях. Крім того, такий підхід формалізує внутрішньокорпоративні відносини, раціоналізує розподіл відповідальності.
Якщо, наприклад, у положенні про облікову політику встановити, що поріг суттєвості при оприбуткуванні запасів становить 50 грн., то ніхто не дорікатиме головбуху в підсобництві розкраданням скріпок чи іншого дріб'язку.
Ще однієї сферою ефективного застосування числових параметрів, на думку багатьох, є знецінення (зменшення корисності).
Коли, скажімо, положенням про облікову політику встановлено, що дебіторська заборгованість у сумі до 100000 грн. при простроченні понад 3 місяці резервується у розмірі 5 %, бухгалтер може позбутися від необхідності аналізу конкретних обставин знецінення відповідних активів. Багато хто такий підхід вважає досить зручним. Разом з тим його навряд чи можна назвати таким, що абсолютно відповідає вимогам стандартів. Адже параграф 59 МСБО 39 висуває ряд умов, за яких можна визнати наявність об'єктивних свідоцтв знецінення фінансового інструмента. Це означає, що будь-які "портфельні" (узагальнені) підходи до знецінення фінінструментів з самого початку вразливі з погляду методології обліку. Не даремно стандартизатори в параграфі 88 Керівництва із застосування МСБО 39 особливо вказують на наступне:
"Збитки від зменшення корисності, визнані на основі групи, відображають проміжний етап до ідентифікації збитків від зменшення корисності щодо окремих активів у групі фінансових активів, які сукупно оцінювали на зменшення корисності. Як тільки стає доступною інформація, в якій конкретно оцінюються збитки від окремих активів у групі, корисність яких зменшилася, ці активи виключають із неї".
Як бачимо, стандартизатори явно віддають пріоритет індивідуальному підходу до знецінення фінансових інструментів.
У статті "Значне чи тривале" ("Вісник МСФЗ" № 17/13) ми описували ситуацію з практичною реалізацією вимог параграфа 61 МСБУ 39. Нагадаємо, цей параграф передбачає, що "значне або тривале зменшення справедливої вартості інвестиції в інструмент власного капіталу нижче його собівартості також є об'єктивним свідченням знецінення". Конкретних вказівок щодо трактування слів "значне" і "тривале" стандарт не дає. Тому аудитори інколи пропонують ті чи інші числові пороги для визначення меж "значущості" і "тривалості" (про це йшла мова у вищевказаній публікації). Однак, прислухаючись до таких рекомендацій аудиторів, головбуху слід бути обережним і не випускати з уваги ту інформацію, яка відноситься до конкретних фінансових інструментів. Інакше кажучи, використовуючи кількісні показники, не можна забувати про якісні; застосовуючи "портфельні" підходи, не можна ігнорувати індивідуальні властивості. Тобто навіть установивши числові пороги для визначення тих чи інших подій, головбух не залишає зону необхідності винесення професійних суджень.
Параграф 62 МСБО 39 говорить із цього приводу наступне: "суб'єкт господарювання застосовує своє професійне судження, щоб коригувати спостережні дані для групи фінансових активів з метою відображення поточних обставин".
Таким чином, ми б не абсолютизували значення формалізації облікової політики. На початкових етапах застосування МСФЗ таке спрощення обліку, можливо, у чомусь і виправдане. Але в міру "дорослішання" укладачів звітності підприємства, як правило, дрейфують від аналізу, заснованого на формально-кількісних показниках, убік якісного аналізу.
Прикладом може служити звіт "Зовнішекономбанку" за 2013 рік. У розділі приміток "Основні положення облікової політики" цієї компанії зазначено наступне:
"Начиная с 1 января 2013 года Группа приняла решение отказаться от единых количественных критериев при определении наличия обесценения финансовых инвестиций, имеющихся в наличии для продажи, и использовать профессиональное суждение при оценке существенного или продолжительного снижения справедливой стоимости инвестиций ниже их первоначальной стоимости".
Тут ми повинні звернути увагу на позицію опонентів "якісно-індивідуального" підходу. Вони вважають, що відмова від чітких кількісних критеріїв може сприяти зловживанням у сфері суб'єктивних суджень. Це особливо небезпечно, коли економічна ситуація в зоні роботи компанії складається не найкращим чином і зростає загроза великомасштабних втрат від знецінення активів.
