Глава I містить статтю 1, яка визначає коло осіб, податкові зобов'язання яких зачіпає відповідний договір (зазвичай резидентів відповідних договірних держав), і статтю 2, яка визначає податки, що охоплюються цим договором (зазвичай податки на доходи й на капітал, що встановлюються договірними державами та їхніми політичними органами).
У главі II наведено визначення важливих термінів, які використовуються в договорі, включаючи загальні визначення у статті 3, а також визначення термінів "резидент" у статті 4 та "постійне представництво" у статті 5.
У главі III наведено норми договору, які найчастіше називаються дистрибутивними. Статті 6 – 21 регулюють оподаткування різних видів отриманого доходу. Ці положення здебільшого визначають, яка з договірних держав – держава, у якій платник податків є резидентом (країна резидентства), або держава, у якій отримується дохід або розташовується його джерело (країна джерела), або ж обидві договірні держави – може оподатковувати дохід податками за умови обмежень у встановленні ставки податку. Далі наводиться список статей і видів доходу.
Стаття 6: Доходи від нерухомого майна.
Стаття 7: Прибуток від комерційної діяльності.
Стаття 8: Дохід від експлуатації морських або повітряних суден при міжнародних перевезеннях і річкових суден при перевезеннях внутрішнім водним транспортом.
Стаття 9: Прибуток асоційованих підприємств і трансфертне ціноутворення.
Стаття 10: Дивіденди.
Стаття 11: Відсотки.
Стаття 12: Роялті.
Стаття 13: Приріст капіталу.
Стаття 14: Дохід від надання професійних послуг та послуг незалежних підрядників.
Стаття 15: Дохід від роботи за наймом.
Стаття 16: Директорська винагорода і винагорода вищих керуючих посадових осіб.
Стаття 17: Доходи, що одержуються артистами (професійними виконавцями) і спортсменами.
Стаття 18: Пенсії та виплати із соціального страхування.
Стаття 19: Дохід державних службовців.
Стаття 20: Дохід учнів, стажистів і практикантів.
Стаття 21: Інші доходи, тобто доходи, які не регулюються статтями 6 – 20.
Главу IV присвячено оподаткуванню капіталу (не доходу від капіталу).
У главі V описано два альтернативні методи уникнення подвійного оподаткування: у статті 23a "Метод звільнення" і у статті 23b "Метод заліку податку". Зазвичай, якщо договірна держава, що є джерелом доходу, має право оподатковувати цей дохід згідно з положеннями статей 6 – 12, то договірна держава, резидентом якої є платник податків, зобов'язана вжити заходів щодо усунення подвійного оподаткування. Відповідно до методу звільнення країна резидентства виключає цей дохід з оподаткованої суми або звільняє від податку країни резидентства. Відповідно до методу заліку податку країна резидентства оподатковує зазначений дохід податком, але при цьому вираховує з податку суму, еквівалентну сумі податку, сплаченого в країні джерела доходу.
Система податкових кредитів є більш вигідною для платника податків в умовах подвійного оподаткування порівняно із системою податкового звільнення. Саме податковий кредит у країнах, які розвиваються, є одним із чинників, що стимулює діяльність іноземних інвесторів. Україна не є винятком щодо цього. Так, відповідно до положення п. 13.4 ст. 13 ПКУ суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими Кодексом. У податкових Конвенціях, укладених Україною, зазвичай кожна з договірних держав указує свій метод усунення подвійного оподаткування. Однак, якщо держави застосовують один і той самий метод, це положення записується в одному загальному пункті.
Зауважу, що застосування державою методу податкового кредиту передбачає нейтралітет податкової юрисдикції щодо капіталовкладень нерезидентів за кордоном, що стимулює експорт капіталу. Крім того, метод податкового кредиту характеризується зручністю розрахунку податкового зобов'язання та залежить від ініціативи платника податку.
Глава VI "Спеціальні положення". Стаття 24 передбачає захист від різних форм дискримінаційного оподаткування у країнах джерела та резидентства. Статті 25, 26 і 27 регулюють важливі види адміністративної співпраці між договірними державами. Стаття 25 передбачає процедуру взаємного узгодження для врегулювання спорів у зв'язку із застосуванням договору, стаття 26 регулює обмін інформацією між державами, а стаття 27 містить норми, що регулюють надання допомоги договірними державами одна одній у збиранні податків. У статті 28 просто обмовляється, що ніщо в цьому договорі не зачіпає "податкових привілеїв" дипломатів і консульських працівників на підставі норм міжнародного права або інших міжнародних угод.
У главі VII наведено норми, що регулюють набуття договором чинності та припинення його дії.
Отже, проаналізувавши існуючі міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування між Україною та іншими країнами, можна відзначити, що нормотворець близький до послідовності та змістовності Типової Модельної податкової конвенції ОЕСР, тим самим приводить національне законодавство до норм міжнародного. Однак простежується все ж таки певний індивідуалізм у цих угодах із прив'язкою до певного часового періоду незалежності України. Хоча це є виправданим, оскільки залежить не лише від вітчизняних нормотворчих особливостей, а й від законодавчих постулатів договірних держав.
