Внимание! Вы используете устаревшую версию браузера.
Для корректного отображения сайта настоятельно рекомендуем Вам установить более современную версию одного из браузеров, представленных справа. Это бесплатно и займет всего несколько минут.
Спробувати Оформити передплату
Спробувати Оформити передплату
ООО "ЛИГА ЗАКОН"
Низькоподаткові юрисдикції: що це і як впливає на бізнес

Сфера застосування класичних офшорних компаній неухильно звужується. Їхнє використання обмежене compliance-процедурами банків, законодавством про трансфертне ціноутворення, міжнародним антикорупційним законодавством. Інакше кажучи, офшори – це казка, яка наразі добігає кінця.

Насамперед нагадаю, що таке низькоподаткові юрисдикції. Їх не варто прирівнювати до офшорів. Коротше кажучи, усякий офшор – низькоподаткова юрисдикція, але аж ніяк не будь-яка низькоподаткова юрисдикція є офшором.

Класичні офшорні зони (такі як Панама, Беліз, BVI тощо) – це ті, де:

– діяльність компаній не оподатковується (за умови, що компанії не ведуть свою діяльність на території країни реєстрації);

– компанії лише сплачують фіксоване щорічне мито;

– фінансова звітність не надається до державних органів (втім, мінімальний бухгалтерський облік все-таки вести треба).

Сфера застосування класичних офшорних компаній неухильно звужується. Їхнє використання обмежене compliance-процедурами банків, законодавством про трансфертне ціноутворення, міжнародним антикорупційним законодавством. Інакше кажучи, офшори – це казка, яка наразі добігає кінця.

Посилення боротьби з офшорами підвищило інтерес до низькоподаткових юрисдикцій – оншорів, які не розглядаються як офшори, але при дотриманні певних умов можуть бути використані в низькоподатковому режимі. Деякі офшори (приміром, Кіпр) згодом стали низькоподатковими оншорами.

Для компаній, зареєстрованих там, потребується ведення бухгалтерського обліку, подання податкової звітності місцевим регуляторам, а також незалежний аудит.

Низькоподаткові юрисдикції та Україна

Широкий інтерес до тематики низькоподаткових юрисдикцій у бізнесу в Україні викликаний наразі не стільки питаннями міжнародного податкового планування, скільки посиленням законодавства у сфері трансфертного ціноутворення (ТЦ).

В Україні законодавство з ТЦ виникло у 2013 році. Майже відразу Кабмін уперше опублікував і перелік низькоподаткових юрисдикцій (постанова КМУ № 1042 від 25.12.2013), до якого увійшли 93 країни. Зовнішньоекономічні операції з цими державами, за умови досягнення певних вартісних критеріїв, підпадають під контроль із ТЦ, з необхідністю подання щорічного звіту до ДФСУ про всі контрольовані операції й документації з ТЦ із обґрунтуванням їх цін.

З тих пір перелік низькоподаткових юрисдикцій неодноразово змінювався, якісь держави та території до нього додавалися, якісь – виключалися. Наприклад, на 01 січня 2018 року перелік нараховував 85 країн (постанова КМУ № 1045 від 27.12.2017), а після останньої редакції – уже 79.

Виникає закономірне питання: чому список низькоподаткових юрисдикцій так часто редагується і що це означає для бізнесу?

Відповідаючи на перше питання, зауважимо, що відбір юрисдикцій здійснюється Кабміном на підставі кількох критеріїв:

– ставка податку на прибуток підприємств (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижче, ніж в Україні;

– з державами в України не укладено міжнародні договори з положеннями про обмін інформацією;

– або ці держави не забезпечують своєчасний і повний обмін податковою та фінансовою інформацією на запити ДФСУ.

Якщо другий і третій пункт – прерогатива в основному офшорних юрисдикцій, то з першим пунктом небагато складніше. На практиці, багато залежить від того, як українські контролюючі органи інтерпретують ставки корпоративного податку в інших країнах. Практика показує, що в цій справі трапляються непорозуміння.

Важливо ще згадати, що на початковому етапі в Податковому кодексі був ще один пункт – щодо публічного доступу до інформації про структуру власності юридичних осіб. Багато країн не так далеко просунулися в розкритті реєстрів, як це зробила Україна. Але вносити їх на цій підставі до переліку контрольованих було, дійсно, не цілком обґрунтованим рішенням.

Зокрема, з 14.05.2015 по 31.07.2015 у переліку низькоподаткових юрисдикцій знаходилася Австрія. Після одержання відповідної вербальної ноти від дипломатичного представництва Австрійської Республіки з поясненнями щодо діючих у країні податкових режимів країну з переліку виключили.

Схожа ситуація виникла наприкінці 2017 року, коли до переліку низькоподаткових юрисдикцій потрапили Угорщина, Грузія, Латвія, Естонія. Це рішення (особливо стосовно Угорщини та країн Прибалтики) набуло широкого суспільного резонансу, у результаті вже наприкінці січня Кабмін був змушений відкликати своє рішення.

Однією з причин, зокрема, для Естонії та Грузії, стало те, що в цих країнах діє податок на виведений капітал (ПНВК) замість корпоративного податку (тобто податок справляється не з прибутку як з такого, а тільки з того прибутку, який вилучається з бізнесу у вигляді дивідендів). Зауважу, що це досить прогресивна форма оподаткування, і не припиняються дискусії про необхідність її впровадження в Україні. Можливо, ПНВК все-таки впровадять і в Україні – правда, це навряд чи можливе, оскільки проти виступають ключові зовнішні кредитори (через неминуче зниження податкових надходжень та ускладнене прогнозування обсягів збору ПНВК порівняно з корпоративним податком).

Мабуть, вирішивши усунути протиріччя з віднесенням держав до низькоподаткових юрисдикцій, податкові органи України вирішити діяти більш точково. Постанова № 480 від 04 липня 2017 року розширила саму філософію низькоподаткових юрисдикцій, додавши до них не країни, а окремі організаційно-правові форми (ОПФ) компаній, що використовують пільгові податкові режими (щось на кшталт аналогів наших платників єдиного податку). Такі ОПФ, як партнерства (partnership) або командитні товариства, досить поширені в країнах Європи й інших країнах світу. Цікаво також, що вперше до переліку низькоподаткових юрисдикцій де-факто внесено окремі штати США: Делавер, Каліфорнія, Невада, Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Техас і Флорида.

Що все це значить для українського бізнесу?

Фінансовим, юридичним і комерційним підрозділам підприємств, які провадять зовнішньоекономічну діяльність, необхідно ретельно відстежувати всі законодавчі зміни в сфері низькоподаткових юрисдикцій. Інакше доведеться дорого заплатити, у буквальному значенні – адже штраф, зокрема, за неподання звіту з ТЦ становить 480000 грн (для звітного 2017 року).

Наша практика в галузі трансфертного ціноутворення показує, що зміни, пов'язані зі списком низькоподаткових юрисдикцій, часто залишаються непоміченими. Особливо це може бути в компаніях, де немає політики в галузі ТЦ, де немає практики залучення зовнішніх аудиторів або податкових консультантів і де ці питання покладено тільки на плечі бухгалтера.

У підсумку, недооцінка податкових ризиків з боку власників і топ-менеджменту виливається в судові позови з податковою та затягування процедури сплати податків, а разом із цим – у додаткові витрати та ризики для всієї діяльності компанії.

Матеріал надано редакцією видання ЮРИСТ&ЗАКОН

_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2018

У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.

Мати доступ до номерів і всіх статей видання Ви зможете за умови передплати на електронне видання Вісник МСФЗ
Контакти редакції:
ifrs@ligazakon.ua
 
Даний функціонал доступний передплатникам в електронному виданні.
Якщо Ви ще не передплачуєте видання, замовте безкоштовний доступ до демо-номера
або підпишіться на видання Вісник МСФЗ