Ви задумувалися, чому в системі МСФЗ немає єдиного стандарту щодо визнання, оцінки, подання та розкриття витрат?
Є, правда, стандарт МСБО 23 "Витрати на позики", але він, як відомо, не про витрати, а про їх капіталізацію в складі активів. МСБО 23 встановлює, що витрати за позиками, що безпосередньо відносяться до придбання, будівництва або виробництва кваліфікаційного активу, є частиною собівартості такого активу. І там, між іншим говорить, що інші витрати за позиками визнаються як витрати, не уточнюючи, які саме. В МСБО 2 "Запаси" йдеться про витрати на створення запасів, і знову ж – не про визнання самих витрат, а про їх капіталізацію в складі запасів. Безпосередньо стандарт надає керівництво щодо визначення собівартості та її подальшого визнання як витрат, включаючи будь-яке списання до чистої вартості реалізації (і знову ж для дотримання вимоги щодо балансової оцінки запасів за найменшою вартістю).
Аналогічно і немає стандартів, які регулюють в чистому вигляді доходи. Тут не можна не згадати МСФЗ 15 "Дохід від контрактів з клієнтами". Відомо, що прийняття нового стандарту на заміну попередньому відбулося серед іншого внаслідок впровадження балансового підходу до визнання доходів. Тобто компанія визнає дохід від звичайної діяльності, коли (або у міру того, як) вона задовольняє зобов'язання щодо виконання, передаючи обіцяний товар або послугу (тобто актив) клієнтові. Актив передається, коли (або у міру того, як) клієнт отримує контроль над таким активом. До речі, МСФЗ 15 говорить про витрати з точки зору їх капіталізації у складі активів як незавершене виробництво (витрати на виконання договору) або як непоточні (а іноді і поточні) активи (витрати на укладання договору). І все це з точки зору звіту про фінансовий стан і ніяк не про звіт про прибутки і збитки.
Згадайте МСБО 12 "Податки на прибуток". Як би нам не хотілось порахувати тимчасові різниці, спираючись на витрати з податку на прибуток, ми на вимогу стандарту використовуємо балансовий метод розрахунку податкових різниць. Ще одним прикладом балансового підходу є МСБО 37 "Забезпечення, умовні зобов'язання та умовні активи", який говорить про балансову статтю – зобов'язання, не регулюючи дебетову частину операції з визнання. А МСФЗ 16 "Оренда" – це яскравий приклад балансового підходу в системі МСФЗ. І таких прикладів можна наводити багато.
Чому так? Відповідь криється в концептуальній основі і визначення доходів і витрат.
Дохід – це збільшення активів або зменшення зобов'язань, наслідком якого є зростання власного капіталу, крім як унаслідок здійснення внесків держателями вимог до власного капіталу.
Витрати – це зменшення активів або збільшення зобов'язань, наслідком якого є зменшення власного капіталу, крім як унаслідок здійснення розподілу держателям вимог до власного капіталу.
Отже, якщо дотримуються критерії визнання активу чи критерії припинення зобов'язання – це і буде тригером визнання доходів.
І навпаки, якщо дотримуються критерії припинення визнання активу чи критерії визнання зобов'язання – це і буде тригером визнання витрат.
Звісно, операції з власниками, коли вони діють в ролі власників ми не враховуємо при визнанні доходів і витрат.
Щоб розумітися на структурі МСФЗ-звітності і впевнено приймати рішення щодо її формування рекомендуємо наш онлайн-курс "МСФЗ: основи професійної практики".
_____________________________________________
© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2022
У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті ЛІГА:ЗАКОН, посилання на ЛІГА:ЗАКОН обов'язкове.
Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.
